Ніжилось тіло Зими в подушках –
У волошково – м’яких хмаринах…
Скарби небесні її в пелюшках,
На пухких колисались перинах…
З Вітром Хурделиця ткала сувій…
За веретеном – видно світанок.
Вже крізь імлу припорошених вій,
Позіхав розманіжений Ранок…
Скинув промоклий дірявий кожух,
Напхав торбину білих полотен.
Стомившись від ткацтва, вітер ущух…
Десь сховався у щілинах плоту.
Ранок на Землю змарнілу зійшов…
Із прекрасним, сріблястим дарунком…
До кожного ганку з світлом ішов,
Що зібрав за небесним лаштунком…
Любов Таборовець
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
