Двадцять четверте….

Двадцять четверте…….
То був початок,
Штанів потертих,
Пошук води ковток.
Пізнання страху,
Відчуття його по шкірі,
Залишки ракети на даху,
Ми мішенню стали в тирі.
Садочок перший постраждав,
Десять хвилин…..
Дитячої крові зажадав,
Не бачила таких тварин.
Звук сирени-пронизає мозок,
Аж вуха хочеться стулить,
Швидко стулити писок,
Від болю,щоб не закричать.
До магазину біжимо….
Хліб ,вода та цукор,
Господи,що ще?
Сирена знову в рупор,
В укриття хутчіше,
Дітей хапай та
Швидше, швидше,швидше.
І треба тихо – не волай.
А потім крик і сльози,
Істерика та біль,
Родинні теплі фрази,
Зможуть втихомирить.
Хтось не встиг
І не добіг,
Триває так і досі,
Лишаємося босі.
Надіє є, вона не згасла,
Не догоріла свічка молитов,
Залізом в серці стала,
Від ворогів міцним щитом!
Омельяненко Ю.О.
24 лютого 2025р.
Юлія Омельяненко