День

Я дивлюсь у майбутнє зараз,
Поглянувши у відчинене вікно.
Там дощ лихий, туман як хмари
І люди як в сумнім кіно.
Ніхто не біга, не сміясь,
Не вийде навіть прогулятись.
Усі вже звикли вдома забавлятись.
Невже ніхто не пам’ята, що значить нам ось це життя?
Буденність хмар та схожість снів,
Ми втратили рахунок днів.
Невже так складно пам’ятати,
Що хтось це може все забрати.
Той дощ не буде як раніше,
Ніщо не стане вже гарніше
Якщо ми втратили себе.
Ви ж просто швидко озирніться
І зрозумійте – час іде.
Хапайте хутко парасольку,
Та йдіть туди , де плине мить.
Або без неї, так ідіть.
З коханим, рідним, чи одною,
Ви просто йдіть, ви просто йдіть.
І дощ вже став таким ось теплим
І день буденність ту прибрав.
А це лиш півгодини часу , щоб жити повним радості життям.
Katrin TIFFY