де колись цвіли кораблі

Усі говорять — час забути,
Що муки ці давно пройшли.
Та спогади не хочуть скрути,
Вони в мені, мов жар згори.

Ці тіні болю, страху й муки —
Вони не зникнуть, не втечуть.
В душі залишили, мов руки,
Слід, що не стерти — він болить.

Я думаю про той мій вибір,
Де я ступила не туди.
Любов — то ніжна, чиста криця,
А я розбила враз її.

Кохані носять чашу світлу,
Що зберігає їхній світ.
Та мить одна — і все розбито,
І вже не склеїш болю слід.

Нема вже більш того кохання,
Що юність ніжно берегла.
І чистота, й моє світання
Згоріли — в попіл, до тла.

Я розбила не чашу — життя,
Розсипала душу в імлі.
І лиш тиша у серці жива,
Де колись цвіли кораблі.

Bohdana Ovramenko