Я не відчуваю тебе поруч, ти поруч?
Кажуть голоси тебе немає, де ти?
Далеко мені йти, я нестерпно ковтаю води.
Пройде ще багато років, я вже не взмозі ходити по вулиці.
Я безсила, безкрила і я ніколи не стану смілива.
Сумувати вже втомилась, де ти?
Скільки ще кричати щоб ти прийшов, щоб сказав кілька нестерпних слів.
Листи тобі вже не пишу, пройшло цілих пʼять місяців, я все чекаю що згадаєш мене ти.
Зробиш так щоб я закохано злилась на тебе, і знову і знову я чекаю.
Я ще трохи потерплю, перед тим як піти, щасливішим будеш ти.
Я не хочу бути неправильно зрозумілою, я хочу кохати і бути любимою.
Але не кимось, а тобою, ти не вмієш, і це змушує мене покінчити з собою.
Хоча я знаю, тобі важко сказати що у тебе в серці, ти не сірий, ти маєш серце.
Де ти? Ще довго мені чекати? Скільки я ще буду думати про тебе?
Вдень і вночі, зранку і ввечері, я готую тобі вечерю, та вечеряю знову сама.
Голод не вбʼє мене, але і вода не оживить мене.
Ти єдиний хто має подвійні сенси, ти єдиний хто мене вилікує.
Де ти? В повітрі застигла сивина, на обличчі немає нічого окрім зморшок, долею спотворена я.
Я хочу тебе, я жадаю тебе, я чекаю тебе… де ти?
Де ти, той хто втримає мене від цього?
Демʼяна Дама
