Вляглося сонце спати за горами
і я, в єднанні з джерелом моїм,
розвіююся по світах думками.
Струмить тепло. І сонно-тихий дім.
Вже зацілована всіма вітрами,
так, що пошерхли щоки і вуста.
Я вдома і обійнята роками,
що скучили за мною. Як і я.
І вкотре пізнаю отсю таїну
через роки, через далі й біду, –
мене все так же тягне в Україну,
хоч серце мій коханий десь припнув.
Ясніє спомин: сакури над Ужем,
солодкосвіжий аромат бузку
(на Закарпатті все цвіте раніше),
а п’яний вітер – з Буркуту* прибув.
Таємна суть – уся моя родина,
Півсвіту до якої вже пройшла,
Та ще мене чекає Полтавщина.
Але сильніше все ж чекаю я.
2023, Україна,
частина моєї великої подорожі: Делі-Стамбул-Будапешт-Ужгород-Пушкіново-Виноградів-Негрівець-Синевир
©
#MarynaAkram
#МаринаАкрам
*Буркут (Боркіт, Боркут)— місцева назва джерела вуглекислих мінеральних вод, яку використовують на Закарпатті та Гуцульщині. Походить вона від слова «буркутування» — вирування води.
Марина Акрам
