У містах див, його знають всі,
Там світять зорі і місяці.
По сріблястій дорозі він йде,
Творить дива, як казковий лід.
На перехресті вітри виграють,
Шепочуть казки, ніжно лунають.
Квіти розквітають у розквіті,
Ажурними вітрами кружляють.
В руках у нього ключі від воріт,
Дивні слова з губ його летять.
Він вміє зігріти замерзлий дух,
І розбудити серце вкрадене сном.
Чарівним махом він змінює світ,
Править часом, як відьмовський король.
Із сонця вишиває золоті нитки,
У долонях тримає мрії кришталеві.
Його усмішка – як ранковий світанок,
Ніжна, як перлина, в його очах.
Слова його – мов пісня легка,
Сповнена теплом і вічним вогнем.
І кожне диво, що він здійснює,
Людському серцю радість приносить.
Бо у містах див кожен сон існує,
І кожне бажання відверто розквітає.
Павелко Михайло
