Дніпро

14.01.23

Не знаю, чи кричати, чи ні –
Та я подумками вже мертва лежу в землі…
Навкруги пісок, засипаючи мене
В цьому маленькому просторі

Я хвилююсь за свою дитину, яка зараз на війні.
Одні думки мучають мене :
,,Чим ми так заслужили, чим ми так провинилися, щоб повмирали сотні дітей,жінок,чоловіків?
Чому ми маємося це терпіти?"
Я хочу знати!
Але залишилось мені ще трішки
І буду літати на небесах
Але чому, я маюся це терпіти?
Сотні жертв, які остались
Без підтримки та любові.
Мені важко на це дивитися…
Ну все, вже очі потихеньку закриваються…
Але я не хочу вмирати!!!
Я буду кричати!!!
Навіть, якщо мене ніхто не почує-
Я буду боротися за своє життя.
Але навіщо мені жити в такому черствому світі?..
Катерина Цильке