Дні й ночі говорили про вічне,
Тоді здавалось, що було це досить комічно.
Та зараз дивлячись на твої слова,
Не тямлю я, чому не зрозумів раніше..
Я добре пам’ятаю кожну зустріч,
Твій сміх, усмішку і навіть фрази всі.
Мені хотілось обійняти душу твою,
Та зберегти всі почуття святі.
Та виявилось, що тобі це все не треба,
Було тобі добре тоді і без мене.
У колі близких до себе,
Не звертаючи уваги на мене.
Більше не гляну на тебя,
Не зможу сказати навіть “привіт”.
Не тому що мені противно,
Просто так мені Він звелів.
Можливо, колись вийде відпустити,
І ми зможемо нормально поговорити.
Але..Кожного разу згадуючи ті дні,
Чесно, мені хочеться плакати. А тобі
Аредель
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
