повільно тонучи в пустелі
покірно ковтаючи пил
обнадійливий оклик із неба
чекати немає вже сил
починає врізатись болючо
ноша з залізним хрестом
чи не розкажеш, душу ведуча,
звідки почали та куди ідемо?
спогади згалси, злетіли
все вже давно позаду
спраглий, я спотикаюсь
просочений сонцем, повзу,
від піску задихаюсь
тиша гучніша й гучніша
шепоче ім’я невідоме
стає у груддях тісніше
я нарешті потрапив додому
oceans apathy
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
