Додому

Ластівка повернулась додому у своє гніздо.
Але з нього й сліду давно в місті тім не лишилось.
Серце пронизує біль і
Заклавши крило кулею вниз
І об землю до крові. Розбилася.
Я повернуся додому,
Там річка і ліс.
Там степи пахучі полином і ночі туманні.
Ген де й будинок стоїть
Покращений газон.
Але на зустріч чекаєш знайому людину.
Линуть усі звідусіль
В рідний дім,в рідний край.
Манить пахучий їх ліс й трав’янистий розмай.
Кличе до себе оманливо затишний ліс,
Просить в обійми той степ де з малого ти ріс.
Плачемо ми,що дитинства і слід вже простив.
Просим й бажаєм,щоб хтось в гості нас запросив.
Ми так бажаєм побачить вогні із вікна, й постать що стоїть на розі будинку смутна.

Любава Волошин