доля роману

Обличчям в подушку благала,
щоб все горіло, все палало;
тихо-тихо примовляла —
що й шуму було мало.

Крізь ридання, повз мовчання,
не відчуваючи кохання,
вона гадала: « чи маю я для себе покарання ? »
— думки вчинили полювання.

Безвихідь поглинала, мов густий туман,
що в сутінки неви́дні маривом здавався;
ввижалося, що це не схоже на сюжет її життя, а якогось божевільного роману.

Духовних роздумів велось чимало —
і вони всі мали цінність;
та відтепер і відповідей мало,
а питань багата кількість.

Цілковита порожнеча, тьмяно на душі,
неначебто погода глибинної зими;
і град розбив єдину жменьку сподівання
— доля затуляє очі на всі людські страждання.

янтарна