А тепер вона ладно поводить плечем,
та торкає колиску невмiло,
день поснув немовлям пiд вечiрнiм дощем
та її невибагливим спiвом.
Вона знає мелодiю з давних давен,
бо сама її десь-колись ткала
простиралом для всесвiту, бо навзаєм
вiн народжував свiтло з темряви.
Скiльки буде кохання у цiм дитиня
помiж нею та часом несталим –
тож спiває й музика летить навмання
щоб те завтра раптово настало.
31.03.2025
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
