Стрілись поглядами якось ми з тобою неспроста.
Долі знак в цьому вбачав ти, а я віри не йняла.
Та проте, тобі на спомин, я залишила сліди.
На піску вони зостались. По них спробуй віднайди!
Що шукав мене, я знала, що розпитував, також.
Та себе я не назвала, то ж вагався ти або ж
Сумнів нишком десь закрався, сон і спокій утекли.
Та ти мужньо не здавався, і зустрілись знову ми.
Не давав мені проходу з того часу ні на мить.
Мала я за насолоду тобі голову крутить.
Та не витримала, чесно, твого погляду ще раз.
Крига з серця мого скресла, і сказала я: пробач!
Нерозлучні ми від тоді, щоб там хто не говорив.
Дам пораду, при нагоді: на піску слід – не підвів!
Будьте й ви тепер пильніші і уважніші, так-так,
Милосердніші, добріші, може поруч – долі знак.
Вікарук Ліля
