Десь поміж сутінків і ранків,
Де тиша шепче та мовчить,
Моя душа блукає шляхом:
З добром у серці відпочить.
Колись у поспіху буденнім,
Я сіяв втомлені слова,
Та не помітив, як на полі
Зросла самотності трава.
Тепер збираю крок за кроком
Ті спогади, що тягнуть вниз.
Та кожен день – нова дорога,
І в ньому істина жива.
Прощати – значить вільно жити,
Від себе самого втекти,
Щоб знов від тіні заховатись,
До світла повернутись знов.
Десь там, у глибині мовчання,
Відповідь криється проста:
Шлях істинний – це каяття
І власна правда про життя.
Дата: 18 грудня 2024 р.
Богдан Вакуленко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
