Дороге серце, невгамовне як ріка,
Плинеш таємничо в глибині свого роду.
В небесах твоїх справжня астрономія,
Зірки юнацьких мрій у ночі безкрайньої.
Твої береги, як узбережжя надій,
Між скалами життя пливеш у серцевих водах.
І в кожну мить чуєш відгук кохання,
Дороге серце, в тобі таємниця без краю.
В своїх печерах ти приховуєш бажання,
Та вогонь любові в тобі горить вічно.
Дороге серце, в тебе музика крізь вени,
Лунає в часі, наче симфонія весняна.
Ти, наче птах, в політі своїм вольним,
Шукаєш своє небо, свою долю.
Дороге серце, в тебе вогонь вогняний,
Ти – світло в нічному вирійному полум’ї.
І коли серце сльозами вмите,
Ти, як ріка весняна, ллєш свої струмки.
Сплітаєш відданість, любов і віру,
Дороге серце, ти – край, де весна зіркою мерехтить.
І в тобі відображається мандруюча дорога,
Виверт хаотичний, як дні наші.
Дороге серце, ти – компас в пустелі часу,
Ти ведеш нас крізь обрій, де сонце завжди зігріває.
Летиш, наче вітер, в невідому дорогу ,
Дороге серце, у тобі сила несмірна.
І в тобі вбивається віддана ріка,
Щоб вода кохання несла на своїх крилах.
Так нехай в пісні серця, як велика казка,
Розкривається таємниця щедрою твого.
Дороге серце, ти – зеркало світла,
Ти – місто кохання, яке ніколи не засинає вночі.
Павелко Михайло
