Тоді, як співало дерево
голосом журавля,
скрипіли сінешнії двері,
тепла зі сну земля
сорочку розхристану білу
слала сонцю до ніг,
тулила до спраглого тіла
втому його доріг.
Коли ж засинала втішена,
від ніжності ледь жива,
у росах-сльозах залишена
куталась сон-трава.
03.03.2023
Олена Присяжна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
