Досить, люди, ви дасьте вже нарешті пожити?
Вічно пхаєте всюди свої ті права,
Не роби! Не чіпай! Та скільки ж можна говорити,
про свої непотрібні діла.
Досить, люди, перестаньте до мене ви пхатись!
Дайте вік свій спокійно дожить,
Не віддатись якійсь там державі,
Що вже тліє роки від війни.
Досить, люде, одне одному рот закривати,
Хоч і знаєте, вся ця брехня
навіть слова не дасть вам сказати,
Тільки мрієте жити як я.
І не треба мені тут штовхати,
"Всі ми різні й немає такого як я",
Ваші наміри, марні надії,
Розмішала проста метушня.
Мені байдуже де дує віра,
Не хвилює мене де кінець,
Я живу у своїй власній мрії.
Лиш на моїй могилі забудуть покласти вінець.
Просяяний
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
