«Дотик смерті»
Наше життя є дуже коротке.
Так швидко пливе, прогортаючи дні.
З кожним роком воно не таке вже й солодке
По вуха накривають проблеми складні.
Хтось свій біг завершує рано,
Та для нас, звичайних людей
До кінця не пізнати Божої тайни
Глибоких, прекрасних і досконалих ідей.
Бог людей забирає до Себе
Тих, які вірно жили на землі.
Бо помер Він за мене і тебе,
Щоб не горіли навіки в смолі.
Він забирає до Себе найкращих,
Щоб ті отримали небо і мир.
Краще так, ніж усе життя бути в перших,
А у вічності стати ніким.
Бог не дивиться на твій вік чи на статус,
Забирає готових і не готових щодня.
Може війна, землетрус чи вірус
Стає причиною чорного дня.
Тож приготуймо себе до вічності,
До зустрічі з Богом, нашим Творцем.
Це питання набирає великої цінності,
Коли стоїмо до смерті лицем.
Випадковостей немає у світі,
Бог керує усім, Його не обмежує час.
Там у небі, в бездонній блакиті,
Він бачить долю кожного з нас.
Він – Творець, з Ним завжди безпечно.
Він від віку й до віку – Бог!
Відкидати цю істину недоречно,
Це марний в собі діалог.
Його не обмежують рамки у часі,
Тисяча років для Нього, як день.
Тому перестаньмо жити у страсі,
Бог все контролює щодень.
Ми змінюємося і час біжить,
Але Ти Господи – незмінний.
Ти Той, Хто зупиняє мить.
І час з Тобою є безцінний.
Ми не знаємо, що завтра трапиться,
Ми не знаємо, яке коротке життя.
Воно як пара, що на хвильку зʼявляється
А потім зникає і вже нема вороття.
Трава, яка перецвітає,
Як короткий сон – наше життя.
За роком рік минає,
Все ближче стоїмо до майбуття.
Так важливо завжди памʼятати,
Що ми приходьки на землі.
Й жити так, щоб набувати
Мудре серце у собі.
Не вважати життя своє цінним,
Відкинути клопоти й марноту.
Бути Господу вірним,
Розвивати в собі доброту.
Закінчити доручення Бога
І прийти у небесний дім.
Ця дорога далека і довга,
Але все в Господі зможу моїм.
Жити з Тим, Хто мене підкріпляє,
Хто надію на вічне дає.
Хто усі мої промахи знає,
І ніколи любов не вдає.
Хто омив і очистив кровʼю,
Хто підняв із страшного гріха,
Хто покрив усе навіки любовʼю
Й дав нам в утішителя Духа.
Ми ще сьогодні на землі живемо,
І в кожного із нас є шанс змінити все.
Давайте в душах ми порядки наведемо,
Тоді Господь від смерті нас спасе.
Чому, мій друже, нині ти вагаєшся
Прийняти істину Христа?
І знову в стороні ти залишаєшся,
Не хочеш написати чистого листа.
Ми Богу вʼяжемо вінки тернові,
Не хочемо змиритись, що Він – Цар.
І не приймаємо Його любові,
Його безцінний святий дар.
На жаль, ми сьогодні так живемо,
Ніби не збираємось у вічність відійти.
Як мертва риба за течією пливемо,
Перестали духовно рости.
Та Господь усе зробив для спасіння:
Кров святу на хресті Він пролив.
Тому ми нове Його творіння,
Мертвих духовно підняв, оживив.
Ніяке каміння і золото не буде дорожчим
За Кров Ісуса і невимовну любов.
Тому будь першим охочим
Кого навіки омиє свята Його Кров.
Що може бути цінніше
За Боже спасіння і з Ним майбуття?
Тому сьогодні подивися пильніше
Чим наповнене твоє духовне життя.
Автор: Генріх Ванеса
Ванеса
