Дощить і дощить. Від світанку до ночі.
Вже другий день поспіль стікає вода
Із неба, з бездонної сірої товщі,
Що оком єдиним мій світ спогляда.
Де погань сміється, мерзотники скачуть,
Зануривши руки у теплу ще кров.
Ну як тут, скажи мені милий читачу,
Як не розридатися небо могло?
Де жовто-блакитною вкрилась журбою
Земля під той регіт і бісівський спів.
Де третій рік поспіль гіркою рікою
Спустошені душі течуть матерів.
Ненавиджу "руській". Нехай їх потопить!
Як бруд із тарілки хай змиє дощем!
А ми допоможемо. Ми від природи
Терпіти не можемо путінськіх вшей!
Володимир Хвостенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
