Дощ

аокігахара. потяг котрий розганяється до 324 км/год. звучить як мрія. маленька квартирка з видом на стіну і лампа на столі це єдине джерело світла. ліана рослини на стіні і в’язані носочки відразу коло входу в квартиру. бо холодно. мікрохвильова з коробочкою лапші всередині. сподіваюсь я не забула прослідкувати щоб та офіціантка не продала мені гостру. пече язик, гарячий чай і вивіска кафе де хтось проводить половину свого життя. мова не зрозуміла. тільки через те що не знайома техніка. круто бути біленгуалом коли один з батьків був носієм ідеографії. ідеології що життя це тільки перехід, міст до чогось більшого. по даху чути важкі дощові краплі, а коридор ще не надолужив вже знайомий кухні запах яблук з корицею. вибір важкий, життя коротке.
Трапляється