Краса твоя сяє, наче сонце, та й воно поступається тобі, і не тільки в красі,
але й у теплі.
Твоя тепла посмішка розтопила зиму,
сніг та моє серце,
що тьмяніло, замерзаючи в тиші.
Твоя тепла посмішка принесла
світові весну, а в моє серце — любов.
Твої прекрасні очі, сповнені,
як море сповнене глибиною,
а, може, й глибші. Твої очі, твої…
Я в них лечу, падаю, прибуваю.
Вони — безодні, вони за море глибші.
А твоє обличчя — то наче всесвіт,
що сповнений краси, ніжності,
любові, сили, мужності, надійності.
Та й всесвіт здається тьмяним
У порівняні з твоєю красою, твоєю.
Твої слова для мене — наче пісня.
Пісня не звичайна, наче солов’їна, а то й краща.
Кожне слово твоє — наче промінь сонця,
який гріє моє серце, а той і гарячіше.
Твій голос — наче краплина живої води,
що тихо, але ніжно падає у водоспаді,
відбиваючи сонячні промені
сімома кольорами. І навіть їхня краса
не зрівняється зі звуком твоєї душі.
А твій погляд — люблячий, розуміючий,
наче погляд самої матері-природи,
яка дивиться на душу свого творіння,
а, може, й ще ніжніше й любляче.
«Чому ж ти кажеш це мені? Мені?»
Та просто:
Просто кохаю тебе до болю в кістках.
Кохаю. Не знаю чому, але кохаю.
І в море піду, і в небо полечу,
аби твій один погляд у своїх очах
побачити я міг.
Кохаю тебе до болю в кістках.
Просто кохаю тебе, наче ти єдиний у всьому світі.
Єдиний, наче сонце, неповторний, наче місяць.
Ти прекрасний, наче зорі в небесах.
Кохаю тебе до болю в кістках.
Кохаю. Не знаю чому але кохаю.
«»
