До болі

Біль. Що він мені дав?
Може кохання чи то натхнення для моменту віршованого?
Чи може тебе уві сні в перший день, після нашого з тобою «гав»?
Нічого з цього, окрім втрати твоїх вуст,
Щік, очей, розмов твоїх довгих та любові до напою під назвою «раф»
Чому ти зробив мені біль? Наніс на серце свій вбиваючий недо лоукік.
А пісня ое наша перша? Та котра «сьогодні». Чи можливо «ти так мало говориш»?
Пам’ятаєш, як розповіла про неї вперше?
Та це все вже немає ніякого сенсу.
Що ж, проте винна тут тільки я.
Це сталось сьогодні.
Чесно, навіть думала про своє «ня.пока»
Через місяць знов тебе побачу.
Боюся, що побачу іншу в проривному танці з тобою.
Боюся почути до неї:- «мені так добре з тобою»
Чому не зі мною? Чому моя біль не була твоєю межею?
Чому я маяла перед тобою зі своєю шиєю?
Чому хотіла віддати все? Та ти лиш казав-: «я ж з любові чистої, ти просто не розумієш якою ціною, пʼю кров твою я чистою.»
Ти їв мене, мов вампір з дурних, але улюблених сутінок.
Але я ж тебе люблю.
До безумства кохаю.
Та про те цитую: «любити можна: пиво, квас та шинку. А от кохати тільки жінку!»
Всеодно люблю так само.
Я б віддала тобі свою печінку.
Без їжі б прожила, на твоїй любові
Тому і люблю і кохаю до болі.

Фіфія Луняк