В центрі міста силуети безликі гуляють,
Вони мають свої справи, мріють і кохають.
Поки я несу папери, йдучи легковажно,
Все навколо сірим тоном робиться неважно.
Гавкіт, стукіт, шепіт вітру — все робить роботу,
І я теж сиджу, працюю, у своїх турботах.
Я друкую і пишу, шуркаю папером,
Що ще треба друкареві? Спокій біля себе…
Непомітно плине час, я й друкую досі,
Ті безликі силуети стали вже дорослі.
У них всіх сімʼя, робота, дорослі забави,
А я знов несу папери, йдучи легковажно.
Кожен крок — моя проблема,
Дивлюсь й помічаю, що усіх людей навколо навіть я не знаю.
Мої думи сірі стали, як панельні плити.
Кроки лунко відбивають ритми давні збиті,
Тут лиш тіні від будинків, темрявою вмиті.
Я візьму і проміняю тишу паперову,
І, прокинувшись на ранок, стане все як нове.
Ляна
