Думкам моїм не дам я волі,
І спокою душевного не дам…
Чому такі перепетії долі?
Чого так холодно і темно там?
А все те через біль, образи,
Несказані слова й некаяття…
Бо так багато у нас сказу,
Що їм марнуємо своє життя.
Ми мріємо і щось чекаєм,
Але, коли не вийде — розпач…
Тоді і тиші, й спокою не знаєм
Тоді лиш тихий в серці плач.
Скажу одне: живіть життям —
Яскравим, світлим, лагідним і чистим…
Бо, дійсно, бачать там,
Що час у нас занадто стислий.
Богдан Татаренко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
