Буває отак, сиджу на дивані,
І в голову думи приходять такі.
Не можу збагнути, де ми заблукали,
Як в світле майбутнє дорогу знайти.
Чому сталось так? Що на землях священних.
Які мали назву Київська Русь.
Яку поважали усі іноземці,
Тепер в беззаконні люди живуть.
Не можу згадати.Як ми допустили?
Що в вільний країні ми знов кріпаки.
Де наші закони, права і свободи?
Які не у книзі, а в реальнім житті.
Чому не щастить нам коли вибираєм,
Того хто веде нас у краще життя.
Коли забуваються всі обіцянки,
Як тільки до влади добралась рука.
І як вийшло так, що добро не в ціні вже,
Усім правлять гроші, це є сенс життя.
Народ розділили на заможних і бідних,
А про рівноправ’я і мови нема.
Та все ж таки вірю, що люди згадають,
Про що наші предки казали завжди.
Єднайтеся люди, у єдності сила,
Шануйте свій Рід, рідну землю любіть.
Що слово подяки дорожче за гроші,
І справжня любов не має ціни.
А дружба міцніша за діаманти,
От тоді шлях в майбутнє побачать усі.
Верещако Сергій
