Дім

Одначе кажучи тепер
Коли часи мої стають коротші,
Мені вважається мій дім
Стояв такий собі без долі
Старий, блідий, мов міль
Здавалось, ось ось не встоє
Але стояв твердіше гір.
Двоповерховий замок
Фортеця мрій.
Приходжу стукаю до двері
А там матуся вже чекає погляд мій.
Були сусіди
Сірі люди, і деградували любо
Хоча с часами думала на мить,
Диградували всі завжди.
І батько злий, як грім у морі
Лежав дивлячись повз всіх,
Чекав не він мене додому, чекала я його думки.
Брати молодші, такі дурні тоді були
Сміялись, плигали, сносили полу
Бігали по головах батьків
Мою теж бувало задівали,
Але не боляче взагалі.
Собака, кіт, дралися як козаки,
Стерчав і чуб, і шаблі в них були.
І все було, багато буде,
Хоч часу мало, тіче по тріщинам душі.
Боюсь, що дім убогий мій впаде
Чи може не убогий?
Можливо ні.
Варвара