Вона була Ева, невинне створіння.
Життя проживала, під впливом сумління.
Хотіла Адама зробити щасливим,
Розмовам повірив із тим змієм сивим.
Вона була чиста але сліпувата,
Тож думала : "Ангел"- побачивши ката,
Тож думала : "Світло"- побачивши вибух
Народжена у Раї живе на бідшибу.
Вона була ніжна, не знаючи силу,
За інших тягар їх гріховний носила,
Але щось змінилося: яблука з’їла
Від знань нових Ева раптово прозріла.
Відкрилися очі, жахи проявились,
Чужі таємниці для Еви відкрились,
Не треба їй більше життя з тягарями,
Вона поступово приходить до тями.
Закінчився Рай. Ева бачить реальність.
Але у реальності певна фатальність:
Світ не однорідний, є місце для всього,
Є місце для світла, є місце для нього…
Є місце для темряви, місце тортурам
Не має у світі від жахів мікстури.
Але є в неї вибір, що в світі робити:
Літати як ангели, чи як люди жити.
З собою у ладі життя проживати,
Чи у білих пальтах чарівно брехати.
Співати про Бога заплющивши очі
Чи то лікувати, що кровоточить.
Нехай кожна Ева у світі прозріє
Що в неї на серці вона зрозуміє.
Нехай новий рай побудує власноруч,
Сама вибирає із ким бути поруч.
Марія Успенська
