іноді, ну так хр*ново —
що ховаюся під ковдру.
і мій кіт не кольоровий,
в нього чорно-біла морда.
душа каже: «встань, мала,
ти ж не зірка, що згасає!
знаєш, скільки ще там сили?
утече шакалів зграя».
і так хочу вити, с*ка…
ну і хай трясе від болю.
я й в лайні зберу всю волю —
а мій досвід як наука.
гівну скажу: «йди ти на х*й»,
і тепер не вибачаю.
дихай, серце моє, дихай —
бо себе я не втрачаю.
13:42, 31/10/2019 (Тернопіль, вул. Бордуляка)
Olivia Home
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
