Триста дев’ятий день…
Зворотного шляху нема.
Прямує далі наш корабель.
Вже пролетіла зима.
Що сьогодні було?
Мабуть, як завжди.
Вітер східний дме за бортом,
Навкруги нічого, окрім води.
Кажуть, марно губимо час,
Шукаємо нереальні скарби.
Проте шторми не спинять нас,
Таких, до речі, було десь 23.
Невпинно кінчається провіант.
Туга за домом сильніше росте.
Але повернутись не наш варіант,
Хоча попереду буття непросте.
Щодня посміхаюся людям моїм,
Хай росте оптимізм і віра в дива.
Не можу ж я просто сказати їм,
Що шансів у нас майже нема.
Хтось гукає, вже час за кермо.
Розкажу, якщо трапится щось нове.
Знаєте, таке капітана ярмо:
Зберігати спокій, коли всередині рве.
Елла Уінд
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
