На полицях — досконалі, без тіні вагань,
Зі стандартним обличчям і вічною славою.
Вони — еталони чужих сподівань,
Стоять у музейній глушині крижаною заставою.
А я — серед них, ніби теж з ідеалів,
Хоч маю лиш зовнішність — маску, не суть.
Усмішка — звіт, а не спалах печалі,
І кожен мій крок — це не я, це мій культ.
Мене не ліпили з натхнення й свободи,
Мене — підганяли під форму й канон.
Я мрію про хаос, про помилки, про втому —
Та знов повертаюсь на власний закон.
Я знаю, що істина — поза вітринами,
Та звичка сильніша за крик і за страх.
Я б з радістю впала, розбилась уламками —
Та знов усміхаюсь у цих чотирьох стінах…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
