Люстра впавша та розбита,
Скло, в якому видніються потіки
Крові, що безжалісно вкрашає
Геть увесь наш народ живий.
Батько йде десь ледь живий.
Я благаю їх, що не треба,
Та вони не наші, лихо!
Що вони зробили скрізь?
Це питання їх забавить,
Але вони не є блазнями.
Та й ми не є, ми народ вцілілий,
Добрий, справжній – український.
Софія Абрамівна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
