Живе Україна!

Чому на світі існує насилля?
Чому толерують усе це так сильно.
Коли мою мову постійно вбивають,
А інші кричать: “Та з ким не буває?”

Коли на могилах ховають тіла
Тих наших військових, хто нас захища.
А там у окопах, де холод собачий,
Де сонце не світить і хмари все плачуть.

Там люди боронять свободу для нас…
Для нас–українців! Ви чуєте? Нас!
А дехто в тилу лиш рахує прибутки,
Коли інші — у пеклі, багні та смутку.

Чому ж ми мовчим, коли треба кричати?!
Чому не вчимося любити, прощати?
Коли ж ця держава прокинеться знов?
Не з болю — з надії, не з крику — з розмов.

Бо мова — це зброя, і віра — це щит.
А зрада — то рана, що в серці болить.
Та поки є ті, що тримають наш фронт,
Живе Україна! Живе горизонт.
Ніка Кучерук