Я так би мовити – живу,
Наповнившись джерельно-чистою водою,
На оксамитовій мураві, що під вербою,
Під спів пташиний, я з вітрами говорю.
Про те, що не сказали мені птахи,
Мовчали би ще певно сотні літ.
Що ніби всі в окрузі, ми беззахисні комахи,
Котрими керує старий, сивий дід.
Краще роздуми про всесвіт проганяти,
Не слід, так би мовити, йти в дрімучий ліс.
Що бажано в кутку сидіти та мовчати.
Від болю кричати, під тиском коліс.
З надією в серці та з птахом в руках,
Вгамувавши спрагу, рішуче піднявшись,
Крокувати буду по невідомих стежках,
Відважно боротьбою буття пройнявшись.
21.05.2024/23:53
Анастасія Мізера
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
