Життя після смерті

Життя після смерті. Може зараз ви подумали що мова буде йти про реінкарнацію або про переродження, але життя після нашої смерті це спогади які пов’язанні з нами, пам’ятавши їх ми будемо жити вічно. В одних людей життя не має ніяких красок та контрасту, а в інших навпаки. Спогади що ж це таке? – Може ви навіть і не замислювались над цим питанням, може і не придавали значення, у кожного із нас є дещо спільне ми застрибуємо в ліжко з таким полегшенням, яке відчуваємо, тільки коли прокидаєшся до навчання або роботи і розумієш, що сьогодні субота. Це теж спогад, спогадом буде і те що я зараз публікую свій твір, спогадом буде те що ви його читаєте , та що там може сьогоднішній день ми запам’ятаємо, поділимося ним з кимсь із близьких і поки цей спогад буде жити – будемо жити і ми. Недавно переглянувши фільм «Винні зірки» мені запам’яталася одна фраза з одного із героїв – «Я скажу, що ти помреш, і ніхто тебе не згадає», почувши цю цитату я задумалась , чи насправді це так?. Пам’ятаю як на зборі клубу «Young Life» в одного хлопця запитали про що він мріє, на що він відповів « я хочу залишити свій слід в цьому мерзеному світі, може він буде й непомітним, але принаймні я буду знати що він є, я хочу що б цей слід нагадував про мене, що б кожен раз коли хтось його помічав, згадували мене», це одні із тих слів які люди іноді не придають значенню, бо вважають це пустим звуком або простим набором слів, але я так не вважаю , сьогодні кожен з нас зайнятий своїми насущними проблемами – навчанням, роботою, наукою, політикою, створенням сім’ї та іншими рутинними справами. І ніхто з нас не замислюється про те, що в суєті проблем кожен з нас, нехай по-своєму, творить історію. Бо саме такими повсякденними турботами, хочемо ми того чи ні, ми будуємо дорогу в невідомість, кожен на свій лад, кожен по камінчику, але будуємо. При цьому ніхто не замислюється про те, а що ж чекає нас в майбутньому, що ж далі? Відкрийте будь-який тлумачний словник української мови, знайдіть слово «життя» і спробуйте зрозуміти, що ж це таке: пояснення цього поняття або дуже коротким, або не буде взагалі.
Життя – як лампочка: може перегоріти в будь-який момент. Втрата людини, з яким тебе пов’язують спогади, все одно що втратити пам’ять, ніби все, що ми робили, стало менш реальним і важливим, ніж кілька годин тому.
Мені здається що кожен із нас хоч раз мріяв про життя як в фільмі, дивлячись фільм ми сприймаємо все що там відбувається дуже захопливим, навіть спорити не буду кінематографія це дуже гарна річ яке створило людство. Але чи насправді все так файно як нам здається? Мені здається що ні, тому, що не все те що ми бачимо є насправді. Не буває такого кохання як у фільмі, не буває таких вирішень проблем, так може і іноді і є але не таким ідеальним яке ми хочемо тому, що ми звикли до цього ідеалу який показують нам у фільмі що вже не можемо приставляти своє життя без нього. Це наше ідеальне життя про яке ми мріємо як у фільмі, лиш фальш. Ідеальне життя буває лиш після нашої смерті. Іноді мені здається, Всесвіт хоче, щоб її помітили, але світ це не фабрика по виконанню бажань.
Життя та смерть, на перший погляд це дві різні речі як добро і зло, світло та тьма, це як дві сторони однієї монети Януса, такі різні але в той же час схожі, адже якби не було одного інше не мало б сенсу, як то кажуть без зла не буває добра а добра без зла, тому, що це все пов’язано. Люди сприймають зло з чорним кольором або колір з темним відтінком, а добро з білим та яскравими кольорами. Чому? Та тому що ми звикли так все це сприймати, «тому що це так потрібно, це так прийнято, навпаки не можливо», але насправді ми навіть не намагалися.
І так що ж таке життя після смерті, чи існує воно?
Якщо ви уважно читали мій твір то моя відповідь «так».
Сітак Альона