Вона лілія прекрасна,
Ніжніша в білих кольорах.
Він так хотів її зірвати,
А в роздумах причини
Тієї болісно муки,
Візерунком крові на його руках.
Гріхом великим та не чистим
На душі провина ляже.
За вчинок, злодіяння смерті
Тій душі невинної,
Слабкістю спокуси юнака.
Росла собі, жила тихенько,
А раптом хвать!
І гниль напала.
Брудні свої вже руки простягає,
До стебельця тоненького,
До тіла.
Зірве і вб’є,
А потім викине в сміття,
Зівяла квітка не гарненька.
Кому подобаються квіти,
Що вже не мають
Кольорових пелюстків?…
Гниле стебло,
В руках слизька сльозинка
Холодом вбиває.
Без пахощів спокуси
Й тільки бруд лишає у повітрі.
Настане час,
Судити будуть
Грішного убивцю.
Пройде й настане,
Він жити буде,
Можливо совість десь знайде.
А квітка,
Що нещодавно
Мала ярке світло,
І цвітіння дарувала,
Не зможе повернутися в життя.
Крамаренко Кіра
