Життєве

Абривіатурами стислих скорочень,
Барвистими тезами ламаних слів,
Виписує контури наших оточень
Гротескна будова словесних вузлів.
Ґаздує в свідомості битих порогів.
Диктує нам бачення, моду і смак.
Еспандером вічних своїх монологів
Єдиний на горлі стискає кулак.
Життєвого запалу стишене світло.
Забуто емоції й зайві слова.
мИть волі…І знову у серці розквітло,
І знову відчула душа, що жива.
Їдким чорнослів’ям її не спалити,
Ймовірніше сонце зупинить свій біг.
Контрастами серця вона буде жити.
Любов’ю зігрівши в собі оберіг.
Мадонною знову над світом повстане,
Невинності цвітом розквітне вона.
Орнаментом сяяти не перестане,
Під небом, неначе пророча струна.
Розхристані думи усі позбирає,
Сильнішою буде ставати щомить.
Тріумфом на нотах мажорних заграє.
Устами в молитві до неба злетить.
Фінальним акордом закінчить октаву,
Химерної музики видимий слід.
Царюй же у серці своєму на славу!
Чужинцю не дай твій спинити політ.
Шаленого ритму не дай сповільнити,
Щось добре і вічне довкола твори.
митЬ кожну в житті своїм треба прожити,
Юнацьким натхненням щосили любити,
Ясніше від сонця для світу гори!
Юлія Посполіта Левченко