Життєве кохання
Закохалася Юність в обличчя
Бентежила серце мила краса…
Думала, чари ті житимуть вічно,
Питиме з вроди ранкова роса.
Та зустрілась у полудень Зрілість
В обійми неквапно Юність взяла…
Відтіснила із мрій пустотілість,
Мудрість життєву свою віддала.
Йшла із нею дорогами долі,
І трепетно в щасті пестила стан…
Поки підкралась Старість поволі
Й нишком сховала його у туман.
Що їй до обличчя, гнучкості стану?!…
З розуму зводить зваблива Душа…
Днями й ночами вірну, кохану,
Омріяно Старість ніжно втіша…
15.03.2023
автор Любов Таборовець
ID: 977128
Любов Таборовець
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
