Мовчання стискає холодні вуста,
А правда лежить у кайданах.
В очах – тільки попіл, де віра була,
У снігах загубилась весна.
Світанки без сонця, лиш вітер гіркий,
Що шепче імення забутих.
Їх кроки розтанули в темряві днів,
Їх долі розбиті, розкуті.
Везуть у вагонах – без права, без слів,
За «зраду», за погляд, за тіні.
І плаче світанок, і стогне мороз,
І в серці – лише домовини.
Та вічно не стерти із пам’яті слід,
Не згасне іскра непокори.
Бо навіть в темниці народиться крик,
Що знову розірве всі гори.
Арсен Конопля
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
