Вона була неймовірно вродлива.
Неабиякий мала шарм…
Одягалась порядно, не хтиво.
На плечах був прозорий шарф.
Шовковисте по пояс волосся.
Чобітки до колін з каблуком.
Помічали завжди її хлопці.
Не один вже пішов з гарбузом…
Її розум, мов космосу сила,
Розмова, як спів солов’я.
Давно вже себе оцінила,
Точно знала, що хоче в життя.
Дітей жінка сильно любила,
Та тримала собаку й кота.
Але вірила спрагло, щосили,
Ще зустріне свого короля.
Вона була неймовірно вродлива.
Їй ніколи не сумно одній.
Жінка, що себе полюбила,
Мов цінний музейний сувій…
Любов Інішева
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
