ЖІНКА

У неї зникає усмішка
І погляд сумує, не гріє.
Потроху ховається Жінка,
В очах її небо хмарніє.
Вона пропадає не в миті,
Змивається образ дощами…
Краплини стікають в суцвіття,
Ховають у квітах сльозами.
А Жінка куди заховалась?
Десь нотки Весни заточила.
У кутиках щось поламалось,
Чуттєвість свою полонила.
Частинка її ще співає,
Десь глибоко, тінями фібра.
Від Світу себе закриває,
І днина її не завидна.
Вона пропадає не швидко:
Малими частинками, тихо…
Безшумно, щоб не було видко,-
Прощальна, мінорна втіха…
Ховається Жінка, зникає.
В очах вже не світять алмази.
І тільки любов повертає
До вічного злету, в екстазі!
ND💗
Надія Холод