Дівчино, отямся !
Ти вже ж гниєш заживо.
Чи не бачиш яка стала ти плешива?
Що ж ти робиш із собою…
Заздрість, ревнощі по колу
Коли навчишся темряву давити ?
Коли почнеш за інших вже радіти ?
А розумієш, не буде щасливої сімʼї
Не буде в тебе щастя, родинної теплоти
Бо ти, чудачка, заздрістю засіяла всі свої сади
І зʼїли черви коріння тих дерев
Котрі навіть ще не проросли
Думай, думай молода
Скоро і твоя доля буде гірка
Очі твої закриються навік,
І не доторкнеться навіть промінь
До твоїх майбутніх поколінь.
От проснешся в листопаді,
та твої груди, як яблука гнилі.
То ж думайте, поки ще молоді.
Бурлака Євгенія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
