Так сильно я тебе чекала,
Знайти я місця не могла,
А як зустріла – покохала,
Да так, що уявити не могла.
Але я не цікавлю тебе,
Я тихо зневажаю сéбе,
Я кожен раз, вночі, і вдень,
Бачу блакить твоїх очей.
Топлю я в них печаль свою,
Не можу я забути усмішку твою,
Ти навіть не поглянеш в сторону мою,
Бо будеш знову посміхатись,
йому, йому і все йому.
Я знаю, скажеш «не люблю»,
Краще мені аніж йому,
Простіше буде пояснити, адже:
«Жінок я не люблю».
Нудота від самої себе,
Вже наче подруга моя,
Я брешу стільки, що вже тошно,
Бо забуваю де тут я.
Я не зізнаюсь тобі в цьому,
Бо не займу я місце в серці твому,
Що, знов, не скажу я о ньому.
Софія А. М. Кубланова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
