Забувало

Закам’яніла рамка на очах
Досі чужих, та у розумі – цвях
Найзолотіший, гостріший за все
Що так тебе несе
Ну несе!
Віддайся собі, веселись у журбі
П’яти по цвяхам –
Всі гори твої
Бідний ремесленик
Наш щирий ремесленик
Скромно стоїть
Не коле губи
Хоч "цабе" прозвали
Ось так обізвали
Старий пам’ятає!
Готував день у день:
"Отже, шановні, покаюся
Час наш то пройдений
Навіть ні – обезцінений
Так хто ж то просив мій попіл чекать?
Я, знайте, хотів би ним малювать!
Ну, припустимо, що то справедливо
Якби не махоркою ніс затикало
Я-я-я… Я-я-я… Та я-я-я!
Ой, шановні
Забувало!"

Лямфія