Забуте

Ти кажеш «люблю» – але брехня у очах
Слова – як мертві клятви.
Чому не сказати правди одразу?
Якщо любиш – то чому ти мене зрадив?

Ти йшов до неї, забував,
що я тебе кохаю.
Я знаю точно – ти прибіжиш,
Будеш вибачення на колінах просити.

Та я тебе не вибачу,
бо я тебе кохала,
а себе люблю й досі.

Ти будеш шукати мене,
в соцмережах, в знайомих
у друзів.
Але мені байдуже,
не тримай себе в напрузі.

Ти ж не любив, навіщо ця драма?
Стервою називаєш коханку.
Ні, любий друже, ти ж мені не зрадив
Це ж просто погратись, а любиш мене.

Це смішно звучить,
не подумав «коханий»?
І навіть це слово напишу у лапках.

Я буду тобі снитися,
не знаю, чи то будуть кошмари
Твоє ім’я забулося,
як і моє кохання.

Vladyslava