Я задля тебе на камеру кричу,
Що ніколи тобі я не збрешу,
І ніколи б в житті я своєму
Не написала б тобі цю поему.
Я задля тебе на камеру кричу,
Що мовчання – це наша вода
І зрання прокидатись від слів:
«Я твоя!» – давно вже не наша
Буденна хода.
Ти лиш на мене кричиш – «немовля»
Брехати не вмієш, як казала і я
Та в любові клянешся, немов не брехня
Вірила я у твої слова.
Я задля тебе на камеру кричу,
Що це все дурня і келих дешевого вина
Гоїть усі душевні просто рани
Та не знала я тоді
Про твої … романи…
Ти задля мене спиш з усіма
Ти пʼєш не дешеві вина
Ти чиїсь руки загортаєш у рай
Ти не любиш мене давно вже в край
Ти покидаєш мене лиш в пітьму
Та плачучи я ніколи тобі не прощу
І знай, я збрехала!
Поема чи вірш сама не втуплю
Та все ж я збрехала тобі в простоту
Стоячи тут навіки одна
Я лиш пригадую свої слова
Я задля тебе на камеру кричу, як
Досі довіку тебе я люблю…
Фіфія Луняк
