"Закоханий, навіть коли хворий"

Коли я хворію, я долі не знаю,
Не знаю, як станеться зі мною,
Коли би мені хотілось пожити,
Без хвороби та лише з тобою…
З тобою, моє серденько миле,
Гарне, чарівне, пишне, красиве…
Ти як квітонька у моїй душі,
Але, нажаль, серце ти мені розбила,
Я відчайдушно хотів добитись тебе,
Але не зміг цього зробити,
Тому що ти убила мене.
Морально убити тобі це вдалося,
І я не знаю як це взагалі сталось,
Жив я спокійно, і тут прийшла ти,
У моє серденько чарівна прикраса,
Мила та душевна Віталіна прекрасна.
Сидиш і дивишся на мене у класі,
Невже я подобаюсь тобі, моє щастя?
Тоді навіщо ти ламала мене,
Мою душу, серце моє.
Я дивлюсь на тебе, у класі, чарівно,
Закоханий я у тебе, моє ти диво.
Так, це дивно, у перші ще тижні,
Тільки-но бачились і уже романтично,
Я думаю про тебе, моя золота,
Пишна, чарівна моя доброта.
Це любов з першого кохання,
Якщо ти не знаєш,
Але дивно, що ти це читаєш?
Не думаю, що вірш цей ти коли-небудь побачиш.
Але моя душа, сама пише його,
Щоб показати, як я кохаю тебе,
Але чомусь ти не кохаєш мене…
Шкода звісно, а я тут подумав,
Невже я такий, що не підходжу тобі?
Я як Кличко, могутній і сильний,
Як розумом так і фізично,
Та ще й я пильний,
Тому що я бачу кожний твій крок,
У світі цім божім, неначе урок,
Урок щастя я здобув для себе,
Бо закохався у Богиню, а саме в тебе.
Що ж… Не можу я знати,
Чи доб’юсь я сердечка твого,
Чи мені вже кохати,
Тебе не судилось у світі ось цім?
Ярослав Брунько