Замкнений у думках

Загубитись, заблукати, забутись
і ніколи не повернутись.
Камбеків багато не буває,
але і це – не один із них.
Не плакати, не мріяти, не сміятись
та забути взагалі, як дихати.
Бути наодинці, з’їдати себе із зсередини
і ніколи нікому про це не розповідати.
Шаленіти, закохуватись з головою та віддавати всього себе
а потім знову вщент розбиватись, як наче вперше.
Намагатись скласти себе докупи,
проте в черговий раз опустити руки.
І не піднятись, не підвестись, не сцілитись.
Кричати з усіх сил та не бути почутим.
Здерти шкіру та ніколи не зрозуміти, що всередині.
Тонути та розуміти, що більше ніколи не вдихнути.
Пронестись по всіх спогадах із шаленою швидкістю
та не знайти, той справжній, щирий, чистий.
Чистий від болю, розлук, образ, недомовленостей,
проте такий омріяний і вічно бажаний.
Плакати, ридати та не мати змоги повернутись,
а потім змиритись і жити далі.
Та чи життя це?

Юлія Колега