На дні ріки, де степові вітри грають,
Запоріжжя встане, немов дух боротьби.
Січ – майданчик вольний, де сонце сходить,
Де козацька душа сильна, як стихії.
Серце козацьке в грудях героїв б’ється,
На землі Дніпра, де вільна ріка тече.
Тут воля плекається, як квітка розцвітає,
Серед степового вітру, щедро гойдає.
Запорожці схиляють свої голови в ніч,
В огні вогню священного горять свічі.
Майданчик Січі – святиня на землі,
Де кожен козак воїнський свій шлях вибирає.
В боях за свободу, в співах про любов,
Запоріжжя гартується, як меч у вогні.
Серця б’ють в ритмі, мов козацькі колесниці,
Велика Січ – це той світанковий промінь.
Стоять хоругви вітром порвані, ненав’язані,
Січ – місто козацьке, в душах їх виткане.
Тут волі вчаться, як хвилі на ріці грають,
І доля кожного – на Січі обрана, закам’яніла в скелі.
Нехай вогню козацького в очах не згасає,
На майданчику Січі, де воля завжди жива.
Тут кожен стрілець – як сонце на небі сяє,
Запорозька Січ – велика, непереможна слава.
