Застигли мрії, неприкуті до війни,
Видніються на фото з-під завалів
і без господи – безпритульні сни, –
Зірвались криками з порушених підвалів
І стогнуть мрії, балками сповиті,
А ковдра цегляна вже гріє їх,
І очі матері несамовиті,
Яка шукає діточок своїх.
І розгрібає той бетон руками,
Бо їй вчувається з глибин дитячий гук
Бо їй вчувається під тими кавалками
Її дитини серця тихий стук.
Нема, не чути… лиш торкає тіло
Мороз і холод і бетонний пил….
Одне паскудне в світі захотіло
Залишити цю доленьку без крил.
І сльози в батька ніч усю, до рання
Вже й крик не чути, а йому в очах
Його малі, вагітна і кохана
Дружина…
прийдуть тільки в снах….
Дитя збира холодну биту цеглу
І носить хутко. Скільки й має сил
Бо, дякувати Богу, не померло,
Коли ракетою знесло весь тил.
Застигли мрії за стіною кухні
Де було свято, а пепер пітьма
Стіни немає, не розбиті й кухлі…
Тоді був тато… а тепер нема..
І дивом діти вижили надворі
А мами й тата душі — вже в віках
Бодай тому, хто скинув стільки горя
Сторицею цей біль горів в руках.
Тому, хто наказав. Тому, хто скинув.
Тому, хто на гашетку надавив.
Тому, котрий осиротив родини.
Всі кари світу, щоб від них завив.
Завив і так застиг у криці жаху,
І щосекунди знав, що наробив,
І всі,кого він відправляв на плаху
Йому з’являлись навіть в яснім дні.
І щоб питали: Чому? Чому?? Чому???
І щоб дивились не змигнувши вій.
Хай весь той біль прокотиться по ньому,
Бо біль пекельний він і заслужив.
Нехай боїться, хай дрижить паскуда
Не день, не два, весь свій недовгий вік.
Світ не пробачить. Не пробачать люди.
Отих застиглих безпритульних мрій.
17. Січень. 2023, Індія
©
#MarynaAkram
#МаринаАкрам
————
#НеПробачимо
#RuSSiaKills
Вірш присвячено постраждалим і загиблим від ракетного удара росянами по місту Дніпро. У однієї родини, яка мешкала в квартирі розбитого будинку люблячий тато залишився лише на відео.
Марина Акрам
